Мистецтво ейдетики
Пам'ять - це мистецтво, яке потребує щоденного тренування, але водночас є приємним заняттям, яке приносить задоволення. І.Ю. Матюгін.
Ейдетика - наука про побачене.
Методика ейдетики - пам'ять без меж на основі образного сприйняття дійсності і образного мислення.
Ейдетизм - це різновид образної пам'яті. «Ейдос» - з грецької «образ».
Ознака ейдетизму - емоційна забарвленість образів. Ерік Йенш (1883-1940)
Ейдетизм - закономірна стадія нормального дитячого розвитку.
Методи навчання, які пропонує ейдетика, спираються на образне мислення дитини, відповідають законам природи.
Перевага ейдетичного навчання - дитина навчається радісно.
Зменшується час для виконання домашніх завдань,підвищується ефективність і успішність.
Принципи роботи за системою ейдетики:
Радісна, весела атмосфера.
Мобільність і доступність ігрового матеріалу.
Поділ інформації, відповідно до особливостей кожної дитини.
Методи роботи за системою ейдетики:
Метод піктограм (Піктограми - маленькі прості малюночки, значки, в яких виділяються суттєві ознаки предмета або поняття. )
Метод Цицерона.
Метод входження.
Метод кодування інформації.
Конструювання уроку з використанням елементів ейдетики формує новий підхід до освітніх та виховних технологій, який дозволить кожному
учню комфортно, легко та з задоволенням здобувати нові знання в будь-якому віці. Саме тому вже в початковій школі необхідно:
• учити запам'ятовувати матеріал швидко і якісно;
• збільшувати можливість пам'яті учнів;
• розвивати творчу уяву, фантазію учнів,образне мислення;
• учити мислити послідовно, асоціативно;
• розвивати просторову орієнтацію та уявлення;
• тренувати вміння розслаблюватись, швидко знімати втому, знаходитись у доброму настрої.
Ейдетиками
психологи називають людей, що мають здатність викликати наочні, зорові образи. Люди
з ейдетичним мисленням легко «бачать» звуки, кольори, можуть візуально уявити
будь-яку дію. Коли вони згадують який-небудь предмет, то ніби бачать його,
іноді навіть відчувають колір або запах. Здатність мислити образами споконвіку
властива людині. Це з приходом цивілізації люди привчили себе запам’ятовувати
абстрактні символи, слова або цифри.
Словом «ейдос» давні греки
позначали зовнішній вигляд, картину, образ, ідею. У перекладі «eidos» означає
«образ».
Поняття «образ» міцно пов’язалося з нашим
мисленням, і ми говоримо: «образне мислення», «я немов бачу те, про що ви
говорите» і под. Ми розділяємо людей на тих, що мислять логічно
(лівопівкульних), та тих, що мислять образно (правопівкульних). Вважається, що
представники науки, особливо точних наук, – мислять логічно, а представники
творчих професій (художники, музиканти, літератори) – образно.
Ейдетизм – це здатність дуже яскраво
уявляти собі предмет, якого немає в полі нашого зору. Але невже це дано тільки
окремим людям? Звичайно
ж, ні!
Для ейдетики практично не існує
нездібних учнів. Науково доведено, що 40% людей планети є активними ейдетиками,
а 60% – латентними. Нам легко переказати фільм, цікаву книжку, тому що легше
уявляти образами, картинками, ніж словами.
Образ – одне з основних понять літератури, що
визначає природу, форму і функцію художньо-літературної творчості. У словниках
зустрічається різне тлумачення терміну «образ»:
- властива
мистецькій творчості форма відтворення, тлумачення та засвоєння життя шляхом
створення естетично діючих об’єктів; - знак, засіб смислової комунікації в рамках
певної культури; - троп (словесний образ); - образна або художня деталь та ін.
Методи популярної сьогодні ейдотехніки базуються на
максимальному використанні образного типу інформації. Учитель кодує матеріал
уроку в символи, схеми, і діти запам’ятовують інформацію, пропускаючи її через
серце, емоції, темперамент. Ейдотехніка задіює резерви правої півкулі головного
мозку, сприяє розвиткові образної пам’яті, образного мислення, творчих здібностей.
Ейдетичні образи – тобто наочні образи Все,
що ми бачимо, чуємо, нюхаємо, пробуємо на смак – поступає в наші архіви пам’яті
та залишається там назавжди. У сучасній школі учням для запам’ятовування і
переказу пропонується великий обсяг інформації. Працюючи з дітьми, вчителі,
зазвичай, спираються на логічне мислення й механічну пам’ять. Але ефективність
таких методик невисока. Ейдотехніка – сукупність найбільш ефективних та
перевірених протягом багатьох років як авторських, так і класичних прийомів
запам’ятовування; технологія з обробки, зберігання та відтворення інформації.
Пам’ять – один із основних процесів психіки людини, та
основа, на якій творить мозок; це розумова діяльність людини, її мислення.
Якщо ми своєю
фантазією окрасимо необхідну нам інформацію, то витягнути її зі своєї памяті
буде набагато простіше, адже всі «речі», які там зберігаються, будуть
кольоровими та незвичайними». Ейдетизм являє собою специфічний вид
пам’яті, заснований на зорових образах і враженнях. Змістова детальність
відтворення, наочність, емоційно-чуттєва насиченість відтворюваного образу
практично не уступає образу, що сприймається. Ейдетичний образ є суб’єктивним,
яскравим, візуальним. Тому ейдотехніку ще називають «жива» пам’ять.
Міцна пам’ять пов’язана саме з уявою, а не з зазубрюванням.
Запам’ятовування через силу, безкінечні повтори дають зворотний ефект. У
дитинстві завдяки образному мисленню ми засвоювали величезні об’єми інформації
про навколишній світ (до 70% всієї інформації протягом життя). А чи замислювались
ви коли-небудь над тим, як дитина сприймає рідну мову? За кожним новим словом у
неї стоїть конкретний образ. Формула проста: «Почув, уявив, запам’ятав» та «Ми
знаємо тільки те, що уявляємо». Ейдетична пам’ять триваліша. Ви зможете
відтворити те, що запам’ятовували, і через місяць, і через рік. Тренування та
покращення пам’яті є, звичайно, ведучою метою розвитку ейдетичних здібностей.
Але до цього можна додати і розвиток уяви, фантазії, творчого мислення,
покращення концентрації уваги. Взагалі важко уявити успішну людини без добре
розвинутої образної пам’яті.
У молодших класах школи діти засвоюють таблицю множення,
правила. У середніх та старших класах до цього додаються дати, формули, схеми,
слова і фрази іноземної мови та великий об’єм інформації, яку необхідно
запам’ятовувати та переказувати. Таке навчання заперечує закладеному природою
процесу розвитку мозку. Тому діти, особливо дошкільного віку, відчувають
почуття психологічного дискомфорту. Сучасні наукові дослідження показують, що
причиною багатьох хвороб є постійний психологічний дискомфорт. Методи навчання,
які пропонує ейдетика, відповідають законам природи.
Ейдотехніка – не
чергове новомодне породження ХХІ століття. Традиції ейдетики уходять своїм
корінням в епоху античності. Давні греки вважали, що людина думає, мислить
ейдосами – образами. У її розумі, як на восковій табличці, виникають відбитки –
образи того, про що вона думає, говорить, і в такому вигляді утримується в
пам’яті. Тому втрата образу (за асоціацією – його стирання) здавна характеризує
забування. Уперше термін «ейдетика» був озвучений німецьким психологом
Е.Йєншем, а поширення і глибокого вивчення набув у дослідженнях видатного
психолога О.Р.Лурії, який поділив методики запам’ятовування на два основних
напрямки:
1) мнемотехніка (методи, у основі яких лежить
вербально-логічне мислення);
2) ейдетика (методи,
засновані на конкретно-уявному мисленні).
Величезна цікавість до ейдетики спостерігалася в Західній
Європі 20-40-х років ХХ століття. Особливо активно даний напрям розвивався в
Германії. Великий вклад у розвиток науки ейдетики належить талановитому та
креативному російському викладачу, доктору педагогічних наук І.Ю. Матюгіну,
який у 90-х роках ХХ століття з групою дослідників вивчив накопичений людством
досвід ефективного запам’ятовування і розробив 27 методів образного розвитку
уваги та пам’яті. А от у нашій вітчизняній освіті про ейдетику всерйоз
заговорили не так давно, і в основному завдячуючи Є.В. Антощуку, керівнику
«Української Школи Ейдетики», де кожен може навчитися у ігровій формі
запам’ятовувати слова (у тому числі й іноземні), цифри, обличчя, імена, вірші,
великі тексти тощо. Урок повинен бути
уроком радості, пізнання, відкриття, уроком розвитку уяви й емоційної сфери. За
допомогою ейдотехніки будь-яка інформація запам’ятовується легко, із
задоволенням, у позитивному настрої. Емоційно забарвлені заняття словесності,
наповнені рівною мірою вербальною та образною інформацією, – це уроки, на які
потребує сучасна школа.
ІЗ ПОСТУЛАТІВ
ЕЙДЕТИКИ
·
Не
буває поганої пам’яті, є лише невміння нею користуватися.
·
Пам’ять
розум не замінить, але сприятиме його формуванню.
·
Повторення – мачуха навчання.
·
Один раз побачити краще, ніж сто раз… повторити!
·
Відношення до себе подібне до малювання – не
розфарбовуйте себе в похмурі тони.
·
Ейдосфера – простір для розвитку
На заняттях, де використовується ейдотехніка, дітей
стимулюють яскраво описувати об’єкти, давати веселі визначення, придумувати «портрет»,
«біографію», наприклад, літерам, «оживляти» цифри.
Якщо дитина любить малювати, попросіть її, щоб вона уявила
та намалювала, якого кольору
радість, самотність, тиша. А інший учень, який постійно
слухає на перервах і уроках mp3-плеєр, нехай спробує представити, як звучить небо у
різних своїх проявах. Спитайте в учнів, яке на смак сонячне світло або як пахне місячне
сяйво.
Розвивши свої ейдетичні здібності, людина зможе, наприклад,
прийшовши до картинної галереї, почути звуки картини, яка їй сподобалась, у неї
можуть виникнути тактильні відчуття, вона відчує смак і запах зображеної художниками
атмосфери, в неї пробуджується
інтуїція.
Зупинимось на деяких методах і прийомах ейдотехніки, які
можна використовувати на уроках.
1. Метод Цицерона,
або метод місць. Доведено, що пригадування інформації пов’язується з місцем її виникнення. Жоден з давніх ораторів
і філософів не промовляв із конспектом у руках, бо вони знали і постійно вдосконалювали
техніку запам’ятовування.
Цицерон для запам’ятовування використовував власний будинок.
На стінах, стелі, дверях своєї оселі він розвішував тези промов.
Метод місць базується на зорових асоціаціях:
потрібно ясно уявити собі предмет, який необхідно запам’ятати, і поєднати його образ з образом певного місця,
який легко «виймається» з
пам’яті. Записування вчителем матеріалу на дошці, вивішування плакатів і схем на стінах
класного кабінету допомагають учням легко пригадати інформацію уроку,тим більше, якщо
вона була незвичайна, фантазійна, казкова. 2. Метод Аткінсона. Це метод запам’ятовування іншомовних слів,
заснований на використанні
ключових слів або фонетичних асоціацій. Засвоюючи слова, учні уявляють у
зв’язку з їхнім звучанням щось смішне, цікаве, незвичайне. Тому одразу відпадає необхідність у
зазубрюванні. 3. Метод запам’ятовування цифр та чисел. Цифри та числа треба розфарбувати
уявою. Кожну
цифру учень перетворює в образ, який вона йому нагадує. 4. Ланцюговий метод будується на асоціативних зв’язках. Виклик у
свідомості одного
уявлення веде за
собою цілий ланцюг асоціативних вражень.Запамятовуючи
які-небудь речі за допомогою свідомо підібраних асоціацій, можна прискорити процес
їх пригадування у потрібний момент. 5. Метод поєднання вербального апарату з роботою
уяви. Необхідно за 60
секунд назвати 60-100 будь-яких
понять. Потрібно називати ті предмети, що з’являються в уяві; деталізувати їх,
розглядаючи; не поспішати, бо це викликає емоційне напруження. 6. Метод узгодження фантазії та уяви з умінням чітко висловлювати,
промовляти власні
думки. Потрібно навчитись, не зупиняючись, говорити на будь-яку тему упродовж 5
хвилин. Для цього знадобиться уся фантазія, яскрава уява та вигадка. 7. Метод парадоксальних перетворень. Потрібно написати список будь-яких
предметів (близько 30) і до
кожного слова вигадати, уявити і записати якість, якої не може бути. Вигадка
обов’язково повинна бути веселою, яскравою, анекдотичною. 8. Акровербальний
метод («акро» – край, «вербо» – слово). Складання віршиків, жартівливих фраз,
в яких зашифрована яка-небудь інформація.Цей метод
заснований на креативному перетворенні «сухої» інформації на «живі» тексти. Це може бути,
наприклад, «шифрування» навчального матеріалу у вірші, пісні або анекдоти. 9. «Зрощення
мотивів». Створення взаємодії між індивідуальною свідомістю та основною ідеєю твору.Художній твір, як
і музична симфонія, складається із багатьох мотивів (від іт. motive – основа, рухаючи
сила), що вростають один у другий. Але завжди є основний мотив, який напряму
пов’язаний із головною ідеєю і причиною створення явища в мистецтві. Виділяючи
основний мотив, учитель шукає у свідомості учня пов’язаний з ним архетип,який поєднує
індивідуальну свідомість і художню систему на основі активізації відновлюючої
уяви. Такі точки зіткнення є завжди. Треба лише віднайти цю спільність, емоційно
породнити учнів з книгою. 10. «Авторське напуття». Робота з авторським вступом: заголовком як
«ім’ям» і «знаком» твору,
передмовою, епіграфом, списком діючих осіб у п’єсі, авторськими ремарками, навіть
першими абзацами тексту. 11. «Пошук смислу». Пошук смислу ситуації за даним образом,
виводиться абстрактний смисл образної
системи. Дуже важливий, коли зустрічаєшся з письменниками, якізалишають учням у
своїх творах простір для власних думок, міркувань та висновків. 12. «Ефект присутності». Створення у свідомості учнів образних картин,
пов’язаних із актуалізацією
різноманітних рецепторів (зорового, слухового, тактильного тощо). 13. «Доповнення образу». Пізнання логіки образу. Відомо, що письменник
вносить у текст твору далеко не
все, що він знає про образ. Образи мистецтва живуть у його свідомості самостійним
життям і, як правило, сприймаються художником як об’єктивні, незалежні відйого свідомості
явища. 14. «Бачення-символ». Формування у свідомості учнів узагальненого,
осмисленого образу, тотожного
індивідуальній інтерпретації художнього твору (ілюстрація, вірш, міні-твір). Це дає можливість
учням побачити множинність індивідуальних інтерпретацій одного і того ж твору.
Символічний образ створює в них відчуття невичерпності, багатогранності
мистецтва слова. 15. «Діалог з мистецтвом». Ознайомлення учнів з різноманітними
тлумаченнями, даними
художниками, скульпторами, композиторами та ін. Таким чином, відбувається, з одного боку –
здійснення міжпредметних зв’язків, з іншого – продовження розуміння художнього твору на наочно-чуттєвому рівні.
Немає коментарів:
Дописати коментар